Written by Археологічні розкопки свідчать, що третина стародавніх громад ховала своїх близьких неподалік від кухонь і спалень.
Протягом багатьох століть межа між світом живих і мертвих була значно тоншою, ніж сьогодні. У давнину люди регулярно ховали своїх близьких прямо під підлогою осель, у внутрішніх двориках чи біля порога.
Проте нове масштабне дослідження науковців із Музею Філда в Чикаго проливає світло на те, чому ця древня традиція, колись поширена на всіх континентах, майже повністю зникла з нашого життя і як на це вплинули глобальні історичні зміни, пише Earth.com.
Що відомо про поховання померлих вдома
Керівниця дослідження Сабіна Цвечек зазначила, що в давнину живі й мертві співіснували в спільних поселеннях. Хоча сьогодні поховання в оселях трапляються вкрай рідко, етнографи й надалі фіксували таку традицію у різних куточках планети.
Прагнучи зрозуміти закономірності цього звичаю, науковці проаналізували дані про 60 суспільств з архіву Єльського університету. Результат здивував дослідників: лише 12% із них ховали померлих вдома.
Аби з’ясувати причину такої низької цифри, Сабіна Цвечек разом із колегами з Єльського та Північно-Західного університетів проаналізувала додаткові дані з 49 археологічних пам’яток по всьому світу.
Результат виявився вражаючим: стародавні знахідки показали, що приблизно 33% досліджених громад ховали родичів безпосередньо в будинках або поруч із ними. Яскравим прикладом є мексиканське поселення Ель-Пальмільо (700–850 рр. н. е.), де родичі спускалися до підземних гробниць просто з внутрішнього дворика оселі.
Чому померлих могли ховати у будинках
Тривалий час існувала гіпотеза, що прагнення ховати померлих поруч із житлом пов’язане з переходом до осілого способу життя — нібито так родини намагалися закріпити за собою права на землю у постійних поселеннях. Проте реальні цифри спростували це припущення: осілі спільноти практикували такі поховання не частіше за кочові племена.
«Ми виявили, що не існує сильного зв’язку між тим, наскільки тимчасовим чи постійним було суспільство, і тим, наскільки ймовірно, що воно практикуватиме поховання в житлових приміщеннях», — зазначила Цвечек.
Чому практика зникла
Головною причиною зникнення цієї традиції в пізніших джерелах виявився зовнішній тиск. Згідно з етнографічними записами, більшість спільнот відмовилися від поховань у будинках під впливом колонізації та поширення світових релігій.
«В етнографіях, які я читала, антропологи часто стверджують, що в описуваному суспільстві раніше практикувалися житлові поховання, але вони припинилися, коли в ці місця прибули основні організовані релігії та колонізація», — розповіла Цвечек. Частина громад почала ховати померлих на християнських цвинтарях за межами поселень, а інші перейшли до кремації через поширення індуїзму.
«Схоже, що колонізація справді вплинула на поховальну практику в глобальному масштабі протягом останніх чотирьох століть і пізніше, і саме тому житлові поховання набагато рідше зустрічаються в етнографічних записах», — підсумувала дослідниця.
Утім, співавтор дослідження та куратор Музею Філда Гері Файнман зауважує, що глобальна колонізація не пояснює всіх трансформацій, адже в багатьох регіонах традиції змінилися ще до неї.
Раніше, пацієнт, який пережив клінічну смерть, поділився моторошними подробицями свого досвіду, пов’язаного з поверненням до життя під час реанімації, зокрема відчуттями, які виникли в момент повернення до власного тіла.